24 лютого – день, що триває…
Таку назву мав тематичний захід, який був присвячений 4-й річниці повномасштабного вторгнення рф до України. Згадати події цього дня 2022 року та вшанувати пам’ять жертв війни у актовому залі Куликівського ліцею 24 лютогоі зібралися працівники установ та організацій, ветеранська спільнота, рідні загиблих захисників, військові.
24 лютого 2022 року — день, що розділив наше життя на «до» і «після». Темний ранок. Телефонні дзвінки. Тиша, що кричала гучніше за сирени. І відтоді ми живемо в цьому дні. Кожен світанок — його продовження. Кожна повітряна тривога — його відлуння. Кожна звістка з фронту — його пульс.
Сьогодні Куликівська громада схиляє голови. Ми не просто згадуємо дату — ми знову проживаємо цей день серцем, - з такими словами звернулася до присутніх ведуча заходу.
У скорботній хвилині мовчання учасники зібрання схилили голови в пам‘ять про усіх, чиї життя обірвала війна.
Згадували як у лютому–березні 2022 року Куликівська громада пережила 40 діб активних бойових дій та інтенсивних обстрілів. Громада не була окупована, але кожен мешканець відчув війну. З перших днів повномасштабного ми стали евакуаційним хабом області. Уже з ранку через територію громади рушили перші автомобілі переселенців. Хтось їхав повз, хтось лишався. Приймали та розселяли в закладах, оселях. Жили по десять і більше людей. Ділили хліб і тепло.
Особливе значення для евакуації мала організована місцевими чоловіками переправа через річку Десна — «дорога життя» для тисяч людей, які тікали з Чернігова та інших постраждалих громад. Рибалки переправляли людей човнами, іноді надувними, ризикуючи життям під обстрілами.
У перші тижні виник гострий дефіцит продуктів і медикаментів. Люди стояли в чергах із п’ятої ранку, інколи по кілька годин. Місцеві підприємці не зупинилися. Спочатку завозили товари з Чернігова — доти, поки це було можливо. Після фактичної блокади міста налагодили постачання з Ніжина.
Особливо гостро відчувався дефіцит хліба. Хліб щодня випікала місцева пекарня Роберта Мнацаканова, працюючи на межі можливого. Паралельно працювали харчоблоки дитсадка, аграрного ліцею, школи та лікарні. СФГ «Колос» забезпечували борошном, змеленим з власного зерна на млині. Не припиняв ні на день роботу ковбасний цех. ТОВ «Горбів Агро» щодня роздавали на площі селища молоко.
Згодом розпочалася системна гуманітарна допомога з Європи, яку привозили волонтери. Куликівська громада підтримувала й окуповані села сусідніх громад — Піски, Іванівку, Количівку та інші. Харчові продукти відвантажувалися майже щодня.
У кожному населеному пункті була створена територіальна оборона. Звичайні мешканці, часто без підготовки, організовували пости, допомагали військовим, підвозили гуманітарну допомогу та підтримували порядок.
Медична система громади працювала інтенсивно та злагоджено з перших днів повномасштабного вторгнення. Лікарня приймала пацієнтів цілодобово — місцевих жителів, переселенців, поранених військових і цивільних. Було розконсервоване пологове відділення - у період бойових дій народилося 7 дітей.
Отак і вистояли. Разом. Кожен робив свою справу. Що вмів, що міг.
Завдяки героїчній обороні ЗСУ окупанти не дійшли до громади, але дістали артилерією та авіацією. Постраждали найближчі до лінії зіткнення села: Грабівка, Бакланова Муравійка, Орлівка, Вершинова Муравійка, Дроздівка. Близько 40 знищених та близько 420 пошкоджених будинків. А ще будинки культури, старостати, фельдшерські пункти, агропідприємства.
Згадували першу втрату з початку повномасштабного вторгнення – бойового медика 95-ї ОДШБР Олексія Бойка з Куликівки, який загинув 11 березня 2022 року під Ізюмом і всіх загиблих та полеглих за ці роки захисників та цивільних. Згадували найтяжчий біль, але з іскрою надії – безвісти зниклих. Раділи за повернення 3-х земляків з полону.
Селищний голова Юлія Постернак та начальник групи документального забезпечення 3-го відділу Чернігівського РТЦК та СП підполковник Володимир Равічев виконали почесну місію та вручили посмертні відзнаки. Медаллю «За оборону Чернігова» посмертно нагороджено молодшого сержанта Попаненко Дмитра Дмитровича з Дрімайлівки. Нагрудним знаком Полтавської обласної ради «За вірність народу України» І ступеня посмертно нагороджено солдата Халімона Леоніда Миколайовича з Ковчина. Відзнаки отримали мами загиблих воїнів.
Поряд із скорботою за втратами маємо змогу дякувати живим героям за їхню службу та відданість Батьківщині. Іменем Українського народу відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «За сумлінну службу» нагороджено солдата Євгенія Борщана з Куликівки.
- Ми вже ніколи не станемо такими як були. 24 лютого 2022 року – день який змінив усіх нас назавжди. Багато болю і втрат. Накопичена втома. Але ми тримаємося і мусимо вистояти. Не втратити людяності і гідності. Бути достойними пам’яті тих, хто віддав життя за свободу України. За наше право жити вільно на своїй землі. Доземний уклін титанам, що тримають усі фронти, - такими словами підсумувала пам’ятний захід голова громади.
