ЧАВА Юрій Миколайович (24.09.1977-12.03.2025)
Народився 24 вересня 1977 року в Авдіївці. Після закінчення восьми класів Авдіївської школи навчався у Куликівському СПТУ-30 (нині- Куликівський ПАЛ). Здобув спеціальність тракториста.
Після строкової служби повернувся до рідного села. Присвятив себе хліборобській праці. Працював трактористом у місцевому господарстві, пізніше і все трудове життя - у СФГ "Колос".
На захист України став ще у 2015 році. Брав участь у АТО. У перші дні повномасштабного вторгнення був у числі перших, хто знову взяв до рук зброю аби захищати свою країну.
За три роки пройшов чимало бойових доріг. Остання обірвалася на Харківщині.
Старший механік-водій відділення дорожньої техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти однієї з військових частин ЧАВА Юрій Миколайович загинув 12 березня 2025 року під час виконання бойового завдання в Ізюмському районі Харківської області.
Поховали захисника у рідній Авдіївці.
ТРУШ Станіслав Михайлович (15.07.1971 – 01.03.2025)
Народився 15 липня 1971 року в Жуківці. Закінчив 8 класів місцевої школи. 9-10 клас навчався у Куликівській школі. Після школи вступив до Полтавського інженерно-будівельного інституту.
Через життєві обставини не вдалося закінчити заклад. Створив власну родину і, як голова родини, розпочав трудову діяльність у Куликівському міжколгоспбуді. До повномасштабного вторгнення жив у місті Чернігові. Працював на будівництвах.
З перших днів повномасштабної війни долучився добровольцем до лав ЗСУ, ставши військовослужбовцем легендарної 1-ї танкової Сіверської бригади. Брав участь в обороні Чернігова.
Пізніше був південний фронт. Воював на Запоріжжі у складі однієї з окремих механізованих бригад на посаді сапера. Попредньо пройшов навчання у Польщі.
Три роки війни не могли не вплинути на здоров’я воїна. Три тижні тому переніс операцію та був відправлений до м. Чернігова на реабілітацію. Ослаблений організм, на жаль, не зміг подолати хворобу. У чоловіка стався обширний інсульт, який завершився летально.
01 березня 2025 року серце Станіслава Михайловича зупинилося назавжди. Поховали воїна у Куликівці на старому кладовищі.
ЛЯШЕНКО Василь Вікторович (04.08.1977 – 19.02.2025)
Народився 04 серпня 1977 року в Куликівці у родині службовців. Після закінчення місцевої школи навчався в Куликівському СПТУ-30 (нині Куликівський ПАЛ).
Далі - строкова військова служба та початок дорослого трудового шляху. 11 років пропрацював на залізниці путівником. Пізніше - дорожнім робітником в райавтодорі.
Перший бойовий досвід здобув ще у зоні АТО у 2015-2016 роках.
Після демобілізації працював робітником з благоустрою у КП.
З початку повномасштабного вторгнення був у числі перших добровольців. Долучився до лав ЗСУ 06.03.2022. Ніс службу на посаді навідника гранатомета однієї з військових частин. Пройшов чимало гарячих точок за цей час. Остання - Харківський напрямок.
У січні 2025 року під Куп‘янськом отримав серйозне поранення. Переніс складну операцію у Харкові. Після операції перебував вдома на реабілітації. Помер 19 лютого 2025 року від серцевого нападу.
Поховали воїна у Куликівці на Алеї Героїв нового кладовища.
ЄЛІСЕЄВ Вадим Сергійович (30.05.1998-14.02.2025)
Народився 30.05.1998 року у селищі Куликівка. Коли майбутньому воїну було лише три роки, родина переїжджає у Вересоч. З 1 по 7 клас навчався у Вересоцькій школі. Далі знову переїзд, цього разу – до Житомирської області, де Вадим закінчує Рижинську гімназію.
Знову повернення до Вересочі. У 2017 Вадим закінчує Куликівський ПАЛ, де здобуває фах слюсаря з ремонту автомобілів.
У 2018 році підписує трирічний контракт з легендарною 1-ю танковою Сіверською бригадою, де сумлінно ніс службу на посаді навідника танка.
Навесні 2021 року підписує контракт з Центром протимінної діяльності та обирає небезпечний фах сапера. Постійно навчається, вдосконалює навички. Здобуває дипломи та сертифікати з протимінної роботи. Кілька разів проходив навчання у протимінній школі у Косовому. Мав відзнаки 1-ї танкової, Центру протимінної діяльності.
На цій роботі зустрічає повномасштабне вторгнення. Віднині для саперів починається новий напружений етап. Розмінування деокупованих територій. Гарячі точки по всій лінії фронту. У 2022 році – нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».
Фатальним для нашого земляка стає прифронтовий Миколаїв. 14 лютого внаслідок терористичного акту – навмисного підриву вибухового пристрою у місті, Вадим та двоє його колег з Центру протимінної діяльності загинули.
Разом з дружиною і маленькою донькою Вадим мешкав у с. Халявин, де й поховали військовослужбовця.
ХАЛІМОН Леонід Миколайович (26.12.1973-05.01.2025)
Народився 26 грудня 1973 року в селі Ковчин. Виріс у багатодітній родині. Був завзятим спортсменом, любив футбол, брав участь у предметних олімпіадах, де займав призові місця. Батько помер рано, мати виховувала дітей сама.
Після закінчення школи навчався у Ніжинському педінституті. По закінченні вишу працює вчителем української мови та літератури в Грабівці. Пізніше кардинально змінює рід діяльності. Певний період працює в Куликівському райвідділі міліції.
На момент мобілізації проживав у Ковчині. Працював різноробочим на місцевих агропідприємствах.
Мобілізований до лав ЗСУ у серпні 2024 року. Сумлінно ніс службу на посаді розвідника однієї з військових частин ЗСУ.
Загинув під час виконання бойового завдання 05 січня 2025 року поблизу населеного пункту Суджа Курської області.
Похований у с. Ковчин.
КУЧИНСЬКИЙ Олександр Федорович(31.12.1992-02.01.2025)
Народився 31 грудня 1992 року в Дрімайлівці. У 2008 році закінчив Дрімайлівську ЗОШ І-ІІ ст. Вступив до Ніжинського агротехнічного інституту за спеціальністю " Монтаж, обслуговування та ремонт електротехнічних установок в агропромисловому комплексі". Після навчання працював у м. Києві в будівельній організації.
З початку повномасштабного вторгнення приєднався до тероборони, а у вересні 2022 склав присягу до лав ЗСУ.
Проходив навчання у Великобританії. Сумлінно ніс службу в 36-й бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського.
Загинув 02 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на Курщині.
ДЗЮБА Олег Анатолійович (13.07.1974-17.12.2024)
Народився 13 липня 1974 року в Куликівці. Закінчив місцеву школу. Обрав професію залізничника. У 2012 році закінчив вищий навчальний заклад, здобувши фах інженера з організації перевезень на залізничному транспорті. Працював на різних посадах на залізничних станціях Куликівського району, пізніше громади.
Мобілізований до лав ЗСУ 29.07.2022 року. Сумлінно і дисципліновано ніс військову службу на посаді стрільця-помічника гранатометника однієї з військових частин.
17 грудня 2024 року Олег Дзюба помер внаслідок гострої серцево-судинної недостатності, ішемічної хвороби серця.
Поховали померлого військовослужбовця у рідній Куликівці на Алеї Героїв на новому кладовищі.
СТЕПАНЧУК Микола Олександрович (21.07.2000-12.11.2024)
Народився 21.07.2000 року в селі Морівськ Козелецького району. Тут розпочав шкільне навчання. До 3-го класу пішов уже у Кладьківці, куди переїхала родина майбутнього воїна. Далі сім'я переїздить у Вересоч, де Микола і закінчує 11 класів. У шкільні роки був завзятим спортсменом, грав у сільській футбольній команді. Після школи вступає до Чернігівського професійного будівельного ліцею та здобуває професію " Столяр і верстатник деревообробних верстатів" .
У жовтні 2020 року призваний на військову службу за контрактом. У лавах ЗСУ хлопець старанно набуває військових навичок, а згодом вже й бойового досвіду.
Короткий але славний шлях судився молодому воїну. 12 листопада 2024 року життя старшого солдата Степанчука Миколи Олександровича обірвалося в бою під населеним пунктом Андріївка на Донеччині.
ГУБСЬКИЙ Сергій Миколайович (18.11.1970-01.09.2024)
Народився 18 листопада 1970 року в Салтиковій Дівиці в багатодітній родині. У 1986 році закінчив місцеву школу. У 1988 - призваний на строкову військову службу.
Після армії працював у Куликівці на льонозаводі - робітником. У 1994 році одружився. За два роки у сім'ї народився син- Віктор.
2008 року родина переїздить до Вересочі. Сергій Миколайович працює робітником в СФГ " Колос".
22.05.2024 мобілізований до ЗСУ. Сумлінно несе службу на посаді стрільця - помічника гранатометника. 31.08.2024 отримує бойове розпорядження на Донецький напрямок, населений пункт Миколаївка.
З 01.09.2024 зв'язку з Сергієм вже не було. Увесь цей час воїн вважався зниклим безвісти.
У грудні 2024 року відбувся обмін тілами загиблих. І ось, більш ніж через 7 місяців тіло Героя "На щиті" поверулося, щоб спочити навіки у рідній землі.
Відповідно до офіційного сповіщення військової частини солдат Губський Сергій Миколайович загинув 01.09.2024 року під час виконання бойового завдання у Покровському районі на Донеччині.
Поховали захисника у селі Вересоч.
ГУРИН Олексій Васильович(29.03.1999-20.07.2024)
Олексій народився 29 березня 1999 року у Кладьківці. Після закінчення місцевої школи навчався у Ніжинському обласному педагогічному ліцеї за фахом математика. Пізніше навчався на фізико-математичному факультеті Національного університету «Чернігівський колегіум» ім Т.Г Шевченка.
До мобілізації працював у ТОВ «Мегого» м. Київ.
Мобілізований у травні цього року. Сумлінно та дисципліновано ніс службу на посаді оператора управління роти вогневої підтримки 3-го десантно-штурмового батальйону в/ч А 0224.
Загинув 20 липня 2024 року під час виконання бойових завдань на Донеччині. Поховали Олексія Гурина 24.07.2024 у Кладьківці.
СЛАВІН Олександр Володимирович(09.02.1978-19.07.2024)
Народився 09 лютого 1978 року в Орлівці. Після закінчення Орлівської школи навчався у Чернігівському державному педагогічному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Працював у м. Києві. До повномасштабного вторгнення жив з родиною і працював у м. Чернігові.
Мобілізований до лав ЗСУ 17.05.2024. Сумлінно ніс службу на посаді гранатометника 1-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А 4638. З 19.07.2024 вважався зниклим безвісти.
За офіційним висновком загинув 19 липня 2024 року на Луганщині.
Поховали захисника 25 липня 2024 року у рідній Орлівці.
ТКАЧЕНКО Богдан Васильович(30.01.2005-10.06.2024)
Народився 30.01.2005 року в селі Виблі в багатодітній сім’ї.
Навчався у Виблівській школі. Після закінчення 9 класів продовжив навчання у Куликівському аграрному ліцеї, який закінчив у 2023 році за спеціальністю: слюсар з ремонту сг машин, тракторист, машиніст, водій автотранспортних засобів.
У грудні 2023 року уклав контракт і долучився до лав ЗСУ, свідомо, у зовсім ще молодому віці, обравши шлях захисника. У складі 3-го десантно-штурмового батальйону в/ч А-0224 ніс службу із захисту держави на гарячому сході.
10 червня 2024 року, під час виконання бойового завдання старший стрілець 1-го десантно-штурмового відділення, 2-ї десантно-штурмової роти, 3-го десантно-штурмового батальйону в/ч А-0224 Богдан Васильович Ткаченко загинув, до останнього подиху, залишаючись вірним присязі та своїй державі.
Поховали воїна 16 червня 2024 року у рідному селі Виблі.
Указом Президента України (№611/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
БЕЗПАЛИЙ Микола Іванович (31.10.1986- 11.05.2024)
Народився 31.10.1986 року в Дрімайлівці у шанованій та знаній родині. Мати Героя Любов Іванівна – незмінний багаторічний директор Дрімайлівської школи, депутат районної та селищної ради кількох скликань. Батько Іван Миколайович – очолював місцеве господарство (колгосп).
Після закінчення Дрімайлівської школи Микола Іванович навчався в Чернігівському ліцеї з посиленою військовою та фізичною підготовкою, далі - в Ірпінській податковій академії. Працював податківцем у м. Чернігові. До повномасштабного вторгнення працював на Чернігівській митниці.
З перших днів війни, як справжній чоловік та офіцер, став до лав захисників. Два роки бездоганно виконував свій військовий обов’язок. Загинув 11.05.2024 року в районі села Старомайорське Волноваського району Донецької області. Поховали Героя 22 травня 2024 року у м. Чернігові на кладовищі в Ялівщині.
ПОПАНЕНКО Дмитро Дмитрович(18.03.1989-18.04.2024)
Народився 18 березня 1989 року у Дрімайлівці. Після закінчення школи навчався у Ніжинському агротехнічному інституті, здобувши фах інженера-механіка. Працював на різних роботах.
З початку повномасштабного вторгнення повернувся до рідного села. Долучився спочатку до лав сільської тероборони, а у березні 2022 добровольцем – до 15 –го батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. Гетьмана Виговського, яка на той час дислокувалася на території громади. Брав участь у боях під н.п. Количівка, Лукашівка.
Після деокупації області військова частина передислокована на північні кордони, а потім на схід. У боях під м. Попасна Луганської області Дмитро отримав важкі поранення, проходив тривале лікування в Іспанії. Відновився і повернувся знову до лав ЗСУ на посаду командира відділення – командир машини 2-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу, 2-ї мотопіхотної роти в/ч А-4532.
03.04.2024, виконуючи бойові завдання в районі населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області, отримав поранення. Був евакуйований та відправлений на лікування у один з госпіталів Житомирщини. 18 квітня 2024 року помер у лікарні.
Поховали Дмитра 21.04.2024 у Дрімайлівці.
Указом Президента України (№ 641/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ЗЕЛЕНСЬКИЙ Олександр Петрович (26.05.1974-12.04.2024)
Народився 26.05.1974 року в Куликівці. Після закінчення школи навчався у Куликівському ПТУ – 30 (нині Куликівський ПАЛ).
Трудова біографія пов’язана з Куликівкою. Працював на різних роботах: на газовій дільниці, на ПрАТ «Куликівське молоко», у ПП Хоменка. Останні три роки до мобілізації працював водієм-далекобійником.
З початку повномасштабного вторгнення практично з перших днів долучився до лав ЗСУ. Мобілізований 01.03.2022. За два роки пройшов чимало гарячих точок.
Водій автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення в/ч А 7105 солдат Зеленський Олександр Петрович загинув 12 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Терни Краматорського району Донецької області, до останнього подиху залишаючись вірним військові присязі.
Указом Президента України (№360/2022) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
СИДОРЕНКО Олександр Васильович(06.10.1972-18.03.2024)
Народився 06.10.1972 року у Хибалівці. По закінченні місцевої школи навчався у Куликівському ПТУ (нині Куликівський ПАЛ).
Після навчання працював трактористом, комбайнером у рідному селі в колгоспі. Пізніше працював кочегаром у школі, потім у сільській раді.
Мобілізований до лав ЗСУ 29.11.2023.
Солдат Сидоренко Олександр Васильович служив водієм-радіотелефоністом 3-го стрілецького відділення, 2-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону військової частини А 4123.
18 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Часів Яр Бахмутського району Донецької області Олександр Сидоренко загинув, до останнього подиху залишаючись вірним присязі та громадянському обов'язку.
Поховали загиблого воїна 26.03.2024 у Хибалівці.
КОЗЛЕНКО Юрій Анатолійович(30.01.1999-06.03.2024)
Народився 30 січня 1999 року в селі Ковчин. У шкільні роки був завзятим спортсменом, товариським хлопцем, мав багато друзів.
Після закінчення школи навчався в місті Чернігові в училищі за спеціальністю кухар.
2019-2020 - строкова служба. Статечний спортивний юнак проходив службу в елітному підрозділі - 101-й окремій бригаді охорони Генерального Штабу ЗСУ.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до сільської тероборони. Разом з товаришами патрулювали території.
Останнє місце роботи м.Чернігів ТОВ "Фабрика Здорово".
05 січня 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Сумлінно ніс службу із захисту держави на посаді навідника 2-го механізованого взводу механізованої роти в/ч А 7296.
Короткий вік відміряла молодому воїну безжальна війна.
06 березня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області Юрій Козленко загинув, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та обов’язку.
Поховали Юрія 13.03.2024 у Ковчині.
ОКУНЕВИЧ Леонід Михайлович(24.09.1988-01.03.2024)
Народився 24.09.1988 року у селі Дроздівка. Закінчив Березнянську школу-інтернат.
Трудову діяльність розпочав у 2006 році. Працював на різних агропідприємствах - СВК "Дроздівський", ПП "Куликівські аграрні інвестиції", СФГ "Колос" тваринником, різноробочим. Певний час працював кочегаром у Дроздівській сільській раді.
Мобілізований до лав ЗСУ 30.12.2023. Ніс службу на посаді - стілець-номер обслуги 2-го аеромобільного відділення 1-го аеромобільного взводу 2-ї аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини А 0224.
01 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в ході ведення бойових дій в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області Леонід Окуневич загинув, виявивши стійкість і мужність, вірний військовій присязі та громадянському обов’язку.
Поховали загиблого воїна 14.03.2024 у Дроздівці.
Указом Президента України (№321/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ТИМОШЕНКО Павло Іванович(05.02.1971-23.02.2024)
Народився 05.02.1971 року у с.Дроздівка. Після закінчення місцевої школи навчався у м. Ніжині у школі ДОСААФ. Працював трактористом у колгоспі рідного села.
Учасник АТО. Бойовий досвід здобув ще до повномасштабного вторгнення. У 2016 році воював під Авдіївкою.
Демобілізувався, повернувся в рідне село. Працював робітником з благоустрою.
На другий день повномасштабного вторгнення уже був у лавах ЗСУ. Ніс службу у складі роти охорони 3-го відділу Чернігівського РТЦК та СП, останні місяці по території Чернігівської області.
23 лютого 2024 року, повернувшись додому після чергування, на 54-му році життя раптово помер.
Поховали військовослужбовця 25.02.2024 у Дроздівці.
ПОНОМАРЧУК Сергій Миколайович (01.05.1970-21.02.2024)
Народився 01.05.1970 року в селищі Куликівка. Після закінчення місцевої школи, навчався у Куликівському СПТУ-30 (нині – Куликівський ПАЛ). 1988-1990 – строкова військова служба.
Після служби працював на різних роботах: водієм на підприємстві «Райагрохім», робітником по господарству в Куликівській школі, водієм пожежного автомобіля у м. Чернігові.
Сергій Миколайович був досвідченим воїном і свідомо обрав цей шлях. У 2015-2016 роках брав участь в АТО. У 2019 році підписав контракт і долучився до лав ЗСУ. Три роки сумлінної служби, набуття військового досвіду, а далі - повномасштабне вторгнення, гарячі точки фронту.
Солдат Пономарчук Сергій Миколайович, навідник 3-ї механізованої роти, 1-го механізованого батальйону в/ч А 2167 під час виконання бойового завдання загинув 21.02.2024 внаслідок ворожого артилерійського обстрілу поблизу н.п. Солодке Волноваського району Донецької області, до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов’язку.
Поховали Сергія Миколайовича 01 березня 2024 року у Куликівці на Алеї Героїв нвого кладовища.
ДЕРКАЧ Олександр Володимирович (10.08.1976 - 20.12.2023)
Народився 10.08.1976 року в селі Салтикова Дівиця у родині службовців. Батько працював водієм, мама – багато років директором сільського будинку культури. Мав ще двох сестер. Після закінчення місцевої школи навчався у Чернігівському ПТУ № 18. Статний, симпатичний, працьовитий, товариський хлопець. Таким залишиться у пам’яті односельців, друзів. Був майстром «золоті руки», згадують рідні. Умів робити все по господарству, крім того, опанував практично усі види будівельних робіт. Одружився. Багато років проживав з родиною в м. Ніжин. Так склалося, що долі розійшлися, але у Олександра підростає 17-річний син. Працював на різних роботах в Чернігові, Ніжині, інших містах. Географія трудового шляху Олександра сягнула й за межі України. На момент повномасштабного вторгнення працював у Латвії. У 2023 році усвідомлено повернувся до України. Одразу ж повідомив рідним, що не буде уникати мобілізації і піде захищати свою державу. Так і сталося. Але, на жаль, військовий шлях Олександра був недовгим. Мобілізований у жовтні цього року, після навчального центру у складі військової частини А 2298 був передислокований на південний фронт. Сумлінно ніс службу на посаді гранатометника-розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч А 2298. 20 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу с. Вербове Пологівського району Запорізької області Олександр Деркач загинув, до останнього залишаючись вірним присязі та військовому обов’язку. Поховали Олександра Деркача 29 грудня 2023 року у Салтиковій Дівиці.
Указом Президента України (№488/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ТУШ Олександр Миколайович (03.06.1977- 10.11.2023)
Народився 03 червня 1977 року в Жуківці. Після закінчення місцевої школи навчався в Куликівському СПТУ-30 (нині Куликівський ПАЛ). Далі – строкова служба в армії. Трудовий шлях розпочав у рідній Жуківці в аграрній галузі. Одружився. Щоб забезпечити родину поїхав шукати заробітку у столиці. Там і працював на АЗС до мобілізації. Користувався повагою серед односельців, був привітним і товариським чоловіком, затятим мисливцем. У листопаді 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшов навчання у Великобританії. Став морським піхотинцем. Чесно і віддано ніс службу на посаді номера обслуги 2-го мінометного відділення 1-ї роти морської піхоти військової частини А 4765. 10 листопада 2023 року під час виконання бойового завдання матрос ТУШ Олександр Миколайович героїчно загинув поблизу населеного пункту Кринки Херсонської області. Поховали загиблого земляка 18 листопада 2023 року у Жуківці.
Указом Президента України (№238/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ВОЛИНКО Роман Григорович (26.08.1987-30.10.2023)
Народився 26.08.1987 року в м. Ніжині. Роман з двійні. Має брата Миколу. У 1999 році переїхали з мамою і братом до с. Вересоч. У школі Романа згадують як активного, товариського хлопця з гострим почуттям справедливості. Захоплювався спортом. Грав у складі сільської футбольної команди. Після школи навчався у Куликівському ПАЛ. Далі працював у ТОВ Гетьманське. Потім на різних роботах. Свою долю знайшов у Вересочі. Одружився. З дружиною Альоною нещодавно придбали дім, виховували двох діток - сина і доньку. До мобілізації Роман працював водієм-далекобійником. Повномасштабна війна змінила звичне життя родини Волинко, як і тисяч інших українських родин. У серпні 2022 року долучився до лав ЗСУ. Військову службу проходив на посаді водія відділення приймально-передавальних радіопристроїв радіотехнічної батареї військової частини А 1836. Трагічно розпорядилася доля життям воїна. 30 жовтня 2023 року, повертаючись з відпустки до місця дислокації свого підрозділу, Роман Волинко загинув в автокатастрофі. Поховали воїна 01 листопада 2023 року у Вересочі.
МАРЧЕНКО Олександр Миколайович (02.11.1995-10.10.2023)
Народився 2 листопада 1995 року в с. Авдіївка в багатодітній родині, де виховувалося 5 дітей. Рано втратив маму. Коли мама померла, Олександру було лише 14. Майбутнього воїна, його братів та сестер виховувала бабуся. Друзі згадують Олександра веселим, товариським, затятим рибалкою. У 2011 році закінчив Авдіївську школу. 2014 року закінчив Куликівський професійний аграрний ліцей за спеціальністю слюсар. Після навчання працював охоронником в СФГ «Колос». Останнє місце роботи до мобілізації – охоронник в супермаркеті «Сільпо». З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав сільської тероборони. Брав участь в роботі переправи через річку Десна. Разом з товаришами переправили тисячі біженців. 24 березня 2023 року мобілізований до лав ЗСУ. Міцний, високий статний Олександр потрапив до складу 46-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. З бригадою відбув на захист південних рубежів держави. 10 жовтня під час ведення бойових дій в районі н.п. Новопрокопівка Запорізької області загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Поховали загиблого захисника 19 жовтня 2023 року в рідному селі Авдіївка.
Указом Президента України (№255/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
САВЕНКО Микола Васильович (19.01.1983 - 09.09.2023)
Народився 19 грудня 1983 року в Куликівці. Після закінчення школи навчався в Куликівському ПТУ – 30. Строкову службу проходив 2002-2003 року у лавах Національної гвардії України. Після служби працював будівельником на різних підприємствах. У липні 2022 року добровільно з’явився до центру комплектування щоб стати до лав захисників. Від часу мобілізації і до загибелі чесно і сумлінно ніс службу у складі в/ч А 2298, з якою пройшов гарячі точки сходу, пізніше - півдня. 9 вересня 2023 року навідник-оператор розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч А 2298 старший солдат Савенко Микола Васильович загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Вербове Запорізької області. Поховали загиблого воїна 13 вересня 2023 року в Куликівці.
Указом Президента України (№715/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ГАРБУЗ Віктор Леонідович (09.03.1986 - 25.08.2023)
Народився 09 березня 1986 року в Куликівці. Після закінчення школи, здобував вищу освіту в Ніжинському агротехнічному інституті за спеціальністю «Енергетика сільського господарства», додатково, у цьому навчальному закладі закінчив військову кафедру, отримавши звання офіцера. З 2008 року й до повномасштабного вторгнення ворога в Україну працював у Куликівському ПАЛ викладачем спецдисциплін. З перших днів повномасштабного вторгнення ворога був мобілізований. Спочатку служба в місцевій роті охорони, у час бойових дій на Чернігівщині. У січні 2023 року відбуває нести службу із захисту Батьківщини на схід країни у складі військової частини А 4784 на посаді заступник командира. 25 серпня 2023 року земний шлях старшого лейтенанта Гарбуза Віктора Леонідовича назавжди обірвався поблизу населеного пункту Богуславка, Ізюмського району, Харківської області. Поховали захисника у рідній Куликівці 1 вересня 2023 року.
ЧЕШНЯ Олександр Миколайович (17.01.2002 - 13.08.2023)
Народився 17 січня 2002 року в селі Виблі. У 2017 році закінчив 9 класів Вибельської ЗОШ І-ІІ ст., 10-11 клас продовжив навчання у Горбівській ЗОШ І-ІІІ ст. По закінченню школи здобув професію електрозварювальника у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту. Олександр встиг відбути й строкову військову службу в лавах ЗСУ незадовго до зловісного лютого 2022 року. З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр був одним із перших самооборонців села. 25 лютого мобілізований 3-м відділом Чернігівського РТЦК. 19 місяців безперебійної військової служби на східних та південних рубежах. 13 серпня при виконанні бойового завдання в результаті артилерійського обстрілу ворога солдат 1 механізованого батальйону військової частини А 4722 Олександр Миколайович Чешня від отриманих несумісних із життям травм загинув. Поховали героя 18 серпня у рідних Виблях.
Указом Президента України (№ 215/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
КАРЦЕВ Вадим Миколайович (13.01.1979- 10.08.2023)
Народився 13 січня 1979 року в Куликівці. У 1994 році закінчив місцеву школу. Далі –навчання в Куликівському ПТУ-30. 1997 р. - строкова служба у лавах Національної гвардії України. Після звільнення працює на "ЗАТ «Куликівське Молоко» майстром холодильних установок. У 2003 року змінює вектор діяльності і влаштовується до підприємства, що надає охоронні послуги у м.Київ, де й працював до 24 лютого 2022 року. 26 грудня 2022 мобілізований до лав Збройних сил України. Солдат механізованого батальйону військової частини А4674 Карцев Вадим Миколайович загинув 10 серпня 2023 року в районі села Роботине Запорізької області при виконанні бойового завдання. Поховали воїна 24 серпня 2023 року в Куликівці.
Указом Президента України (№ 687/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
КОЙВІСТОВ Григорій Миколайович (29.06.1978 - 05.08.2023)
Народився 29.06.1978 року в с. Черняхівка , Яготинського району Київської області. До Салтикової Дівиці з родиною переїздить у 2015 році. Працював у Куликівці в СФГ "Колос", з 2020-го й до мобілізації - в ПП " СИРНИЙ ДІМ". Мобілізований у грудні 2022 року. Вісім місяців солдат Григорій Койвістов мужньо й віддано боронив рідну землю від ворожої навали. 05 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області вороже залізо назавжди зупинило життя захисника. Поховали Григорія Миколайовича 28 серпня у Салтиковій Дівиці.
Указом Президента України (№ 798/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Кисіль Олег Анатолійович (06.04.1980 - 30.07.2023)
Народився 06.04.1980 року у Вершиновій Муравійці в родині службовців. Після закінчення школи навчався в Куликівському ПТУ - 30. Далі строкова служба в легендарній Житомирській 95-й ОМБР. Після строкової продовжив службу у прикордонних військах на кордоні з Білоруссю. До лав ЗСУ став ще у 2014 році. Віддано захищав суверенітет України в зоні проведення АТО. Був важко поранений. Переніс чотири операції. Але воював мужньо і самовіддано. Має кілька нагород. Серед них – орден ВГО «Країна» "За мужність і відвагу». Після демобілізації працював охоронником у Чернігові. З перших днів повномасштабного вторгнення знову не вагаючись став на захист рідної держави. У складі славнозвісної 1-ї окремої танкової Сіверської бригади боронив Чернігів, потім східні рубежі держави. Загинув 30 липня 2023 року поблизу населеного пункту Старомайорське Донецької області, до останнього подиху залишившись відданим військовій присязі і своїй державі. Поховали захисника 07 серпня 2023 року у рідній Вершиновій Муравійці.
ЧИРАК Володимир Михайлович (13.10.1982-26.07.2023)
Народився 13 жовтня 1982 року у селі Гірсівка Мелітопольського району Запорізької області. Переїхав з власною родиною у ело Вершинова Муравійка. Мав бойовий досвід ще до початку повномасштабного вторгнення. Учасник АТО/ООС (2015-2016). У перший день повномасштабного вторгнення - 24 лютого 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України і відразу, цього ж дня разом із земляками, одним із перших відбув на оборону Чернігівщини від окупантів. Згодом військова служба на східних кордонах держави. На початку липня стрілець стрілецького батальйону військової частини А 1815, легендарної 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Володимир Чирак, виконуючи бойове завдання, отримав важке поранення. Місяць медики боролися за життя Володимира, але 26 липня серце воїна зупинилося у військовому шпиталі. У мирному житті чоловік проживав у рідному селі. Односельці згадуватимуть його завжди привітним, світлим, чуйним і з великим, добрим серцем! Поховали захисника у селі Вершинова Муравійка 02 серпня 2023 року.
ЯНГОЛЬ Леонід Михайлович (08.03.1978 - 21.07.2023)
Народився 08.03.1978 року в Куликівці. Після закінчення школи навчався в Куликівському СПТУ-30, потім в Чернігівському кооперативному технікумі. 1996-1998 роки – строкова військова служба у підрозділі спеціального призначення «Барс» внутрішніх військ МВС України. 1999-2015 рр. служба в Куликівському районному відділку міліції, звання капітана здобув перед участю у бойових діях. У 2014-2015 роках у двох ротаціях у складі зведеного загону УМВС захищав суверенітет держави від російських окупантів в зоні проведення АТО/ООС. Демобілізувавшись працював мисливцезнавцем у Куликівському відділенні Українського товариства мисливців і рибалок. 24 лютого 2022 одним із перших прийшов добровільно до центру комплектування і відбув захищати рідну землю у складі легендарної 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Спочатку боронив від російських окупантів Чернігівщину, потім це були знову південно-східні рубежі держави. Головний сержант розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч 1815 Янголь Леонід Михайлович загинув 21 липня у районі населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання. Поховали Леоніда Михайловича 30 липня 2023 року на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України № 459/2024 Леоніду Михайловичу присвоєно найвище звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота зірка" (посмертно) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
КОЗЛОВ Андрій Степанович (26.09.1975 -03.07.2023)
Народився 26.09.1975 року в Салтиковій Дівиці. По закінченні місцевої школи навчався в Куликівському СПТУ-30 (нині Куликівський ПАЛ). Після навчання працював на підприємствах колишнього району. Пізніше вирішив пов’язати своє життя з військовою службою, закінчивши школу прапорщиків у Миколаєві. Практично все доросле життя віддав військовій службі. Проживав з родиною у м. Чернігові. У 2018-2019 роках брав участь в АТО. Демобілізувався, повернувся до цивільного життя. З початком повномасштабного вторгнення перебував у рідній Салтиковій Дівиці. Не зміг всидіти дома і добровільно прибув до центру комплектування в Куликівці. Мобілізований 30.03.2022 року 3-м відділом Чернігівського РТЦК та СП. Військовослужбовець в/ч А 4534. Пройшов гарячі точки східного фронту. Помер 03.07.2023 року, перебуваючи разом з військовою частиною на ротації на охороні північних кордонів держави. Поховали воїна 07 липня 2023 року у Салтиковій Дівиці.
ЗУБОК Микола Віталійович (22.12.1978-20.06.2023)
Народився 22 грудня 1978 року в Куликівці. Після школи навчався в Куликівському СПТУ – 30. Потім строкова служба. У 2008 році закінчив Вінницький транспортний коледж за спеціальністю: «обслуговування» залізничних споруд та обʼєктів колійного господарства» і здобув кваліфікацію техніка-колійника. У 2012 році, в місті Харкові, закінчив Українську державну академію залізничного транспорту. Працював за професією починаючи з простого колійника і дійшов до майстра. На посаді шляхового майстра, забезпечував безпеку руху потягів на станції Бориса-Олійника. У травні 2018 року очолив Куликівське ВУЖКГ. З початком повномасштабного вторгнення став до лав ЗСУ, хоча й мав бронь як керівник КП. Завжди відповідальний, цілеспрямований, дисциплінований керівник не міг вчинити інакше. Заступник командира бойової машини - навідник оператор 1 -Ї роти спеціального призначення військової частини А4118, старший сержант Зубок Микола Віталійович загинув 20 червня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Велика Новосілка, що на Донеччині. Поховали земляка 25 червня 2023 року на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України (№351/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
СУПРУН Віктор Васильович (05.06.1968 - 27.05.2023)
Народився в багатодітній родині в селі Дрімайлівка, 05 червня 1968 року. Біографія Віктора схожа на біографії мільйонів його ровесників. Безтурботні роки сільського дитинства, здобуття освіти в школі, училищі, далі служба в радянській армії, одруження, діти, робота на підприємствах колишнього району. З початку повномасштабного вторгнення рф до України Віктор Васильович мобілізований до лав ЗСУ. З 2022 по 2023 рік проходить службу у званні старшого солдата інженерного відділення В/Ч А 4787. У лютому-березні 2022-го захищав Чернігів, а далі різні населені пункти північних і східних кордонів країни. 27 травня земне життя Віктора Васильовича зупинилося.
Поховали воїна у рідній Дрімайлівці поряд з могилами батьків.
БЛИЗНЮК Геннадій Миколайович (14.11.1970-24.05.2023)
Народився 14 листопада 1970 року в селі Дроздівка тоді Куликівського району. У 1988 році закінчив Куликівську школу, далі, була строкова служба в армії, по закінченню повернувся до рідного селища і розпочав трудовий шлях у Державній автомобільної інспекції району. У вересні 2017-го приймає рішення служити у Збройних Силах України і по вересень 2020 року проходить службу на сході нашої держави, в зоні проведення АТО. За три роки отримує бойовий досвід і статус учасника бойових дій. З початком повномасштабного вторгнення рф на територію України Геннадій добровільно вступив до складу Сил територіальної оборони ЗСУ. Брав участь в обороні Чернігова у лютому-березні 2022 року, а потім знову гарячі східні рубежі. Старший солдат, військової частини А - 7332 Близнюк Геннадій Миколайович загинув 24 травня 2023 року. Поховали захисника 1 червня 2023 року на Алеї Героїв нового кладовища в Куликівці.
РЕВА Олексій Олександрович (04.10.1983 -29.04.2023)
Народився 04 жовтня 1983 року в місті Чернігів. Після закінчення школи вирішив обрати сферу діяльності, до якої мав хист. Працював будівельником упродовж багатьох років.
У березні 2023 року чоловік долучився до оборонців Батьківщини, потрапивши на службу до військової частини А 4007 на посаду стрілець-снайпер.
29 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання, внаслідок артилерійського обстрілу на Донеччині Олексій Рева загинув.
Поховали Олексія 11 травня 2023 року в селі Вересоч, де проживає мама загиблого воїна.
Указом Президента України (№502/2024) нагороджений медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).
КИСІЛЬ Роман Анатолійович (11.08.1990 - 22.04.2023)
Народився 11 серпня 1990 року у Куликівці. У 2007 закінчив місцеву загальноосвітню школу, потім навчався в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту, після нього - у технікумі в місті Остер. Товариський, веселий, дисциплінований і закоханий у світ молодий чоловік з неймовірно добрими очима та відкритою душею - таким згадують Захисника його рідні та близькі.
З першого дня повномасштабної війни Роман самостійно прибув до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки й став на захист Батьківщини. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А1378 на посаді кулеметника та разом з побратимами віддано боронив Україну від загарбників, гідно захищаючи її суверенітет, територіальну цілісність та недоторканість.
22 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Кисіль Роман загинув, до останнього залишаючись військовій присязі та рідній Батьківщині.
Поховали Романа 28 квітня 2023 року в Куликівці на Алеї Героїв на новому кладовищі.
СУРЖИК Максим Сергійович (05.10.1995 - 21.04.2023)
Народився 5 жовтня 1995 року в селі Вересоч. У 2013 році закінчив місцеву загальноосвітню школу, а у 2016-му - Київський електромеханічний коледж.
Протягом 2016-2018 років проходив строкову військову службу, а потім - контрактну до 2022 року. Рівно через місяць, з початком повномасштабної війни, знову повернувся до лав ЗС України, аби зі зброєю в руках стати на захист територіальної цілісності та недоторканості України. Спочатку боронив Чернігівщину, трохи згодом потрапив до одного з підрозділів військової частини А4427, у складі якої на посаді командира відділення - командира машини продовжив давати гідну відсіч загарбникам.
21 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Кузьміне на Луганщині Суржик Максим потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Отримані ним поранення виявилися несумісними з життям.
Поховали загиблого воїна 26 квітня 2023 року у рідному селі Вересоч.
ЧЕЧОТКА Дмитро Васильович (30.04.2001 - 09.04.2023)
Народився 30.04.2001 року в Кладьківці у багатодіній родині. Ще дитиною з родиною переїхали до Салтикової Дівиці. Після закінчення місцевої школи навчався у столичному ліцеї за фахом будівельника. Працював у Києві в охороні.
22 червня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ. Пішов служити свідомо, добровільно, розуміючи важливість свого обов’язку із захисту України. Проходив службу у складі військової частини А 1910 на посаді старшого навідника гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки.
Дев’ять місяців відмінної служби, гарячих бойових буднів, молитов рідних і важкого чекання. Але, на жаль, 9 квітня 2023 року, поблизу міста Кремінна Луганської області від ворожого артилерійського обстрілу Дмитро загинув, прикривши собою двох побратимів.
Похований у с. Салтикова Дівиця.
Указом Президента України (№755/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ЛУКАШЕВИЧ Віктор Григорович (12.08.1969-04.03.2023)
Народився 12 серпня 1969 року в с. Смолянка. Проживав у Куликівці, з 1987 по 1989 роки проходив строкову військову службу, а у 2016-му підписав контракт та вступив до лав ЗС України. Брав безпосередню участь в антитерористичній операції на Сході України, а у 2019-му році повернувся до цивільного життя.
У березні 2022 року чоловік вдруге долучився до оборонців Батьківщини, аби в умовах повномасштабної війни у складі військової частини А2573 зі зброєю в руках захищати рідну землю від ворожих окупаційних військ.
Загинув 04 березня 2023 року під час боїв на Харківщині.Похований на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
ПАНКОВЕЦЬ Володимир Олександрович (01.06.1995 - 25.02.2023)
Народився 01 червня 1995 року у селі Грабівка. Навчався в Орлівській ЗОШ І-ІІІ ступенів, а після 9-го класу - в Куликівському професійному аграрному ліцей. Після його закінчення проходив строкову військову службу в лавах ЗС України, далі працював у Києві майстром будівельних робіт. Влітку 2022 року долучився до оборонців Батьківщини, потрапивши на службу до військової частини А2120 на посаду командира гранатометного відділення. 25 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Діброва на Луганщині Панковець Володимир загинув. Поховали воїна 05 березня в рідній Грабівці.
Указом Президента України (№255/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
РИБАЛКА Андрій Анатолійович (08.03.1983 - 14.02.2023)
Народився 08.03.1983 року в Куликівці. Після закінчення Куликівської загальноосвітньої школи, професійна освіта в Чернігові, строкова військова служба в лавах ЗСУ.
Від початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України мобілізований до лав ЗСУ.
Стрілець, помічник гранатометника стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти, стрілецького батальйону, солдат Андрій Рибалка до останнього подиху був вірний військовій присязі, у запеклому бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність. Загинув 14 лютого 2023 року під н.п. Федорівка, Бахмутського району, Донецької області. Похований на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України (№490/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
БУШКО Юрій Михайлович (02.04.1983-07.02.2023)
Народився 2 квітня 1983 року у Куликівці. У березні 2022 року чоловік долучився до оборонців Батьківщини.
Гранатометник 3 взводу охорони 1 роти батальйону охорони Військової частини А 1937 чесно і віддано до останнього обороняв східні рубежі нашої держави.
07 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині Юрій Бушко загинув. Похований на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України (№468/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
МИХЕЙЧИК Олександр Юрійович (26.07.1995 - 18.01.2023)
Народився 26 липня 1995 року у смт Куликівка. У 2010 році закінчив 9 класів Куликівської загальноосвітньої школи.
У 2013 році закінчив Куликівський професійно – аграрний ліцей, здобув спеціальність слюсар з ремонту автомобілів, водій автотранспортних засобів. З 2015 по 2017 роки проходив військову строкову службу в Національній Гвардії України.
У 2020 році підписав контракт та долучився до складу військової частини на посаду кулеметника відділення снайперів.
Після 24-го лютого молодший сержант у складі свого підрозділу став на захист Незалежності Батьківщини.
Загинув 18 січня 2023 року, під час виконання бойового завдання, поблизу с. Нескучне, Волноваського району, Донецької області. Похований 25 січня 2023 року у селищі Куликівка на Чернігівщині.
БРЕДЮК Артем Миколайович (24.12.1996-31.12.2022)
Народився 24 грудня 1996 року у місті Чернігів. У 2014 році закінчив Вересоцьку загальноосвітню школу.
У 2016 році закінчив Ніжинський професійно – аграрний ліцей, здобув спеціальність слюсар з ремонту автомобілів, рихтувальник кузовів, водій автотранспортних засобів. Після закінчення навчання працював за кордоном.
З 2017 по 2018 роки проходив військову строкову службу в смт. Десна. Протягом 2020 року працював менеджером з продажу в місті Ніжин. У 2021 році відкрив власну справу.
З 24 лютого 2022 року проводив евакуацію людей з м. Ніжин до м. Львів.
У березні 2022 року вступив до Збройних Сил України. Старший солдат батальйону ТрО, водій стрілецького відділення стрілецького взводу. Загинув 31 грудня 2022 року, під час виконання бойового завдання з оборони міста Соледар, Донецької області. Похований 07 січня 2023 року у селі Вересоч.
ОЛІЙНИК Віталій Васильович (09.01.1992-30.12.2022)
Народився 9 січня 1992 року у селі Виблі.
У жовтні 2022 року долучився до лав ЗСУ аби зі зброєю в руках стати на захист свободи та незалежності України.
Службу ніс у військовій частині А1910 на посаді старшого радіотелефоніста артилерійського взводу.
30 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Червонопопівка на Луганщині Олійник Віталій потрапив під ворожий танковий обстріл, отримавши поранення, які виявилися несумісними з життям.
Поховали героя у рідному селі Виблі.
Указом Президента України (№218/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ПРИМА Ігор Васильович (04.08.1975-27.12.2022)
Народився 4 серпня 1975 року у селі Дрімайлівка.
Ще з початку російсько-української війни у 2014-му році наш земляк став на захист суверенітету і територіальної цілісності Батьківщини та розпочав службу в одному з підрозділів прикордонних військ України, а у 2015-му році брав безпосередню участь у бойових діях на східних кордонах держави.
Мобілізований з початком повномасштабної війни. Проходив службу у складі військової частини А1815 на посаді навідника кулеметного взводу.
Під час виконання одного з бойових завдань отримав поранення, після чого його евакуювали до Запорізького військового госпіталя. Лікарі боролися за життя Ігоря Васильовича, але врятувати його не вдалося. 27 грудня 2022 року серце Ігоря Прими зупинилося назавжди.
Похований у рідному селі Дрімайлівка.
ЛЕГЕДА Юрій Андрійович (03.09.1980-25.11.2022)
Народився 03 вересня 1980 року в селі Орлівка. До початку повномасштабної війни жив та працював у Чернігові. У березні 2022 року долучився до Захисників Батьківщини.
Проходив військову службу у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади на посаді телефоніста одного зі взводів підрозділу. Протягом дев’ятимісяців на східних кордонах Батьківщини він мужньо боровся проти ворожих окупаційних військ, даючи гідну відсіч загарбникам.
25 листопада 2022 року життя Легеди Юрія Андрійовича обірвалося у боях під Бахмутом.
Похований у рідному селі Орлівка.
ЗІНЬКО Сергій Михайлович
Народився 21 квітня 1973 року у селі Орлівка, Чернігівського району. Закінчив місцеву школу, проходив строкову військову службу в Німеччині. Після армії повернувся до рідного села, тривалий час працював у колгоспі з символічною назвою «Україна».
Долучився до лав Збройних Сил України у серпні 2022 року. Сержант мотопіхотної бригади, номер обслуги гранатометного взводу.
Загинув 17 листопада 2022 року поблизу н.п Бахмут, Донецької області, під час виконання бойового завдання.
Поховали захисника 23 листопада 2022 року у рідному селі Орлівка.
Указом Президента України (№13/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ЯНГОЛЬ Олександр Олександрович (24.08.2002-28.09.2022)
Народився 24.08.2002 в Куликівці. У 2019 році закінчив Куликівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів, того ж року вступив до Національної Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, що м.Львів. 26.02.2022 - достроково закінчує навчання в Академії. 27.02.2022 - вже у м. Володимир-Волинський в одній з військових частин був призначений командиром взводу. Через кілька днів вирушає на захист південно-східних кордонів держави.
У липні під м.Бахмут внаслідок вибуху отримує травми, тоді із 50 -ти осіб особового складу залишилося 15 живих, госпіталізований і лікується у військовому госпіталі у м. Рівне. 27.08. 2022 - повертається на рубежі захисту держави. А вже 28.09.2022 - від несумісних із життям травм Олександр загинув у Харківській області.
Похований на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України (№363/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ГУЗ Ігор Вікторович (28.06.1987-20.07.2022)
Народився 28 червня 1987 в селищі Куликівка. Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи навчався у Чернігівському училищі №10, де здобув спеціальність кухаря. Жив з родиною у Куликівці, але працював у Чернігові менеджером.
Після ворожого наступу 24 лютого Ігор одним із перших прийшов до місцевого територіального центру комплектування, щоб зі зброєю в руках захищати свій рідний край. Трохи згодом приєднався до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади, разом з якою обороняв Бахмут. Там же 20 липня загинув від уламкового поранення під час ворожого ракетного обстрілу. У загиблого залишилися дружина, маленький син і батьки. Поховали Ігоря Вікторовича 29 липня 2022 року в Куликівці на старому кладовищі.
Указом Президента України (№242/2024) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ЛЯХ Олександр Васильович (21.04.1999-07.06.2022)
Народився 21 квітня 1999 року у селі Жуківка. Вибір професії військовослужбовця для нього не був випадковістю. Хлопець завжди мріяв бути захисником рідного краю, мав принципову позицію і казав, що крім нас захищати Україну нікому. Закінчивши місцевий Куликівський професійний аграрний ліцей, Олександр продовжив навчання у Конотопі, де познайомився з багатьма військовослужбовцями, які вже брали безпосередню участь в антитерористичній операції на сході нашої держави. Вибір життєвого шляху для Олександра був очевидним, і контракт з 30-ю окремою механізованою бригадою ім. князя Костянтина Острозького став тому підтвердженням.
З початком повномасштабного вторгнення рф до України Олександр з побратимами мужньо захищав Батьківщину, даючи ворогу гідну відсіч. 07 червня 2022 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Клинове на Донеччині Лях Олександр загинув, до останнього будучи вірним військовій присязі.
Похований у рідному селі Жуківка.
Указом Президента України (№ 253/2022) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
СИМАНОВ Роман Григорович (04.06.1988-27.05.2022)
Народився 04.06.1988 року в селищі Салтикова Дівиця, Куликівського району, Чернігівської області.
Після закінчення місцевої загальноосвітньої школи він пройшов строкову військову службу у лавах Збройних Сил України. У 2010 році підписав контракт з військовою частиною А4507 на посаду механік взводу МТЗ, військове звання – солдат.
Після отримав звання сержанта на посаді начальника електротехнічного відділення польового вузла зв’язку. Паралельно навчався в Чернігівському Національному педагогічному університеті ім. Т.Г.Шевченка на факультеті «Історія та право».
В 2015 році долучився до 30-ї окремої механізованої бригади, де обіймав посаду головного сержанта взводу.
В 2017 році отримав статус «Ветеран війни».
В 2018 році був нагороджений нагрудним знаком «Знак пошани».
Роман давав гідну відсіч ворогу разом з побратимами за свободу Батьківщини.
Загинув 27 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новолуганське, Бахмутського району Луганської області.
Похований 03.06.2022 на кладовищі Ялівщина міста Чернігова.
ХОЛМОВ Тарас Валерійович (27.03.1997-27.05.2022)
Народився 27 березня 1997 року у селищі Куликівка, Чернігівського району.
Навчався у Куликівській загальноосвітній школі, закінчив її у 2014 році і вступив до Чернігівського національного технологічного університету, який закінчив у 2019 році за спеціальністю «економічна аналітика».
До лав Збройних Сил України вступив у 2020 році шляхом підписання контракту. Старший солдат 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, старший оператор протитанкового відділення.
Загинув 27 травня 2022 року поблизу села Довгеньке, Харківської області.
Поховали воїна 02 червня 2022 року на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України (№541/2022) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ТКАЧЕНКО Андрій Васильович (23.10.2000-26.05.2022)
Народився 23 жовтня 2000 року у селі Виблі. Старший син у багатодітній родині.
Після школи майбутній Захисник закінчив Куликівський професійний аграрний ліцей, а згодом у 2021 році вирішив долучитися до десантно-штурмових військ Збройних Сил України. ТСлужив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
26 травня 2022 року під час бою поблизу с.Берестове Бахмутського району Андрій Васильович загинув, до останнього виконуючи свій військовий обов’язок із захисту рідної Батьківщини!
Похований у рідному селі Виблі.
Указом Президента України (№483/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ВІТЕР Ростислав Анатолійович (08.09.1997 - 17.04.2022)
Старший сержант Державної прикордонної служби України. Народився 08 вересня 1997 року в Куликівці. У 2015 році закінчив місцеву школу, після чого вступив до Чернігівського політехнічного університету, де навчався за спеціальністю «економічна кібернетика». У 2019 році вирішив пов’язати своє життя з військовою справою, а вже у 2020 році підписав контракт та долучився до одного з підрозділів Держприкордонслужби України. З початком повномасштабної війни став на захист рідної Батьківщини, перебуваючи на той час у складі одного з підрозділів ДПСУ в Маріуполі. Протягом тих днів разом з побратимами віддано захищав східні кордони Батьківщини від російських окупаційних військ, до останнього даючи гідну відсіч загарбникам. З 14 квітня 2022 року Ростислав вважався зниклим безвісти. Після майже року поневірянь тіло героя повернули до рідної Куликівки, де 03 березня і поховали на Алеї Героїв на новому кладовищі.
Указом Президента України (№448/2023) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
ГЕРАСИМЕНКО Юрій Михайлович (02.09.1971- 23.03.2022)
Народився 02 вересня 1971 року у селищі Куликівка. У 1988 році закінчив Куликівську загальноосвітній школі. У 1990 році закінчив Куликівський професійний аграрний ліцей.
Призваний по мобілізації до Збройних сил України 01 березня 2022 року. Молодший сержант 21-го окремого стрілецького батальйону, водій–радіотелефоніст стрілецького відділення.
Загинув 23 березня 2022 року в місті Чернігів Чернігівської області.
Поховали воїна 12 квітня 2022 року на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
БОЙКО Олексій Миколайович (25.06.1992 - 11.03.2022)
Народився 25 червня 1992 року в Куликівці. У 2009 році закінчив Чернігівську загальноосвітню школу № 3, а у 2012 році – Новгород - Сіверське медичне училище .
Вступив до Збройних сил України у 2016 року служба за контрактом. Сержант 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, бойовий медик 1 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти штурмового батальйону.
Загинув 11 березня 2022 року поблизу н.п Кам'янка Ізюмського району Харківської області.
Поховали воїна 29 березня 2022 року на Алеї Героїв нового кладовища у Куликівці.
Указом Президента України № 214/2022 від 05 квітня 2022 року наргороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
СНІЖОК Ігор Сергійович (06.12.1973-03.02.2015)
полковник(посмертно), начальник служби військових сполучень тилу Командування Сухопутних військ Збройних сил України
Народився 06 грудня 1973 року в селищі Куликівка Куликівського району Чернігівської області. Навчався в Куликівській середній школі Куликівського району Чернігівської області, яку закінчив у 1991 році.
02.1991 – 07.1992 – проходження строкової служби. 07.1992 – 06.1997 – Курсант Київського ВВІУЗ. 06.1997 – 10.2006 – робота військовим на різних посадах.
10.2006. – 04.2007 – Старший офіцер відділення обробки інформації 99 командно-розвідувального центру Сухопутних військ ЗС України. 04.2007 – 01.2009 – офіцер відділу кадрового менеджменту військовослужбовців Кадрового центру Сухопутних військ ЗС України. 01.2009 – 08.2010 – Начальник адміністративного відділення Кадрового центру Сухопутних військ ЗС України.
08.2010 – 06.2012 – Начальник групи автоматизації та обробки інформації Кадрового центру Сухопутних військ ЗС України. 06.2012 - 03.02.2015 – Начальник служби військових сполучень тил Командування Сухопутних військ ЗС України.
За сумлінну працю у 2006 році нагороджений медалями ІІІ ступеню та «15 років Збройним Силам України». У 2007 році нагороджений медаллю ІІ ступеню. У 2008 році нагороджений Нагрудним знаком «Сухопутні війська України».
Загинув 03 лютого 2015 року у зоні АТО, м. Дебальцеве Донецької області під час мінометного обстрілу. Похований в Куликівці на старому кладовищі.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
ПАРУБЕЦЬ Сергій Сергійович (10.02.1995-18.01.2015)
Народився 10 лютого 1995 року в селі Дрімайлівка Куликівського району в сім’ї службовців.
З 2001 по 2010 рік навчався у Дрімайлівській ЗОШ І-ІІ ступенів, з 2010 по 2012 рік – у Вересоцькій ЗОШ І-ІІІ ст.
Сергій Парубець проходив військову службу за контрактом у в/ч 0281 (95 аеромобільна бригада) з 2013 року за спеціальністю стрілець-помічник гранатометника.
Загинув 18 січня 2015 року при виконанні військового обов’язку внаслідок обстрілу незаконними збройними угрупованнями установками БРДМ типу «Град» позицій українських військ поблизу селища Спартак Ясинуватського району Донецької області.
Похований у рідному селі Дрімайлівка.
Указом Президента України (№282/2015) нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
