Історична довідка/Historical reference

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Загальні відомості

Куликівщина розташована в центральній частині Чернігівської області.  По її території  проходить магістраль Південно-Західної залізниці та автомобільна дорога Чернігів-Пирятин, що дає можливість зручного сполучення зі столицею України Києвом та обласним центром. Відстань від Куликівки до Києва залізницею – 173 км, до обласного центру – 36 км, автошляхами відповідно 151 км та 39 км.

Куликівська селищна територіальна громада займає площу 861,8 кв. км.

Адміністративний центр – селище Куликівка. 

Куликівщина розташована у зоні мішаних лісів. Територія відрізняється своєрідним ландшафтом. Поверхня рівнинна, у багатьох місцях заболочена. Її основою є Придніпровська низовина. Ґрунти – дерново-підзолисті, торфоболотні, чорноземи. Середній кадастровий бал – 49.

Корисні копалини: пісок та сировина для виготовлення цегли.

Клімат – помірно-континентальний. Середньорічна кількість опадів коливається від 500 до 600 мм. Зима помірно холодна, середня температура січня  – -7⁰С. Висота снігового покрову 0,3 – 0,4 м. Літо помірно тепле, середня температура липня – +19⁰С.

Річкова мережа включає одну велику річку – Десну та малі річки: Кривуша, Смолянка, Вересоч, Лебедь, Угорь. Площа водного дзеркала під природними водотоками (річками та струмками) – 793,5 га.

На території громади знаходяться 132 водойми (з площею водного дзеркала понад 0,5 га) загальною площею майже 538,9 га та 50 малих водойм (площа водного дзеркала менше 0,5 га) площею 16,6 га; 94 озера загальною площею водного дзеркала 488,0 га, 1 наливний ставок – 8,5 га та 37 копаних ставків площею 42,4 га.

Ліси займають 9541,03 га. На території Куликівщини розташовані заповідники «Ледань», «Селецьке» та «Грабовий ліс».

Сучасні межі колишнього Куликівського району встановилися лише у  ХХ ст. Сам же процес злиття територіальних одиниць, що увійшли до його складу, тривав мало не тисячу років.

Історичні відомості

Перші  поселення  людей  у сучасних межах району з’явилися  в  епоху  неоліту,  в  VI  –  IV тисячоліттях  до  н. е. Особливо  інтенсивно  ці  землі  заселялися  в  епоху  бронзи  (друга  половина ІІІ – ІІ тис. до н.е.) та раннього залізного віку (VIII ст. до н. е. – IV ст. н. е.). У цей час з’явилися поселення Городище (с. Глузди), Будище, Богдановщина (с. Дрімайлівка), Миронівщина (с. Вершинова Муравійка), Вибли, Селище (с. Виблі), Ільюшина, Пінчукові Рови, Сухеньке (с. Жуківка), Лиса Гора (с. Кладьківка), Галаківка, Дубовиця, Голоп’ятовка (с. Ковчин), Ольховик, Папірня, Селицьке, Дегтярине, Селище, Глибоке (Куликівка), Пльохове, Ячнине, Дамба (Салтикова Дівиця), Ледань (с. Уборки), Гряда-Гребелька, Ланок, Медведьовка (с. Хибалівка). Відоме поселення ІІІ – V ст. ранніх слов’ян Угор, поселення V – VІ ст. Гараженне (с. Виблі).

На території сучасної Куликівщини за давньоруської доби з’явилися поселення Селецьке, Довге (с.Бакланова Муравійка), Лози, Загребля, Козаровщина (с. Вересоч), Ріг (с. Виблі), Долина, Бруховиця (с. Горбове), Макарове (с. Дрімайлівка), Селищена (с. Дроздівка), Шкарупине (с. Жуківка), Городище (с. Ковчин), Горожена (с. Кошарище), Копарина (Куликівка), Грушівка (с. Орлівка), Острів, Горби (Салтикова Дівиця).

Перші писемні згадки про  населені пункти краю належать до ХVІ ст. «Пам’ять» 1527 р. містить згадки про села Ковчин та Авдіївка: «Село  Авдеевичи  до  верху  Дисны,  домов  7  было.  Село  Колчов уверх  по  Дисне,  домов  20,  держал  Сулдешов». Вперше згадується на початку ХVІ ст. і с. Дроздівка.

У середині ХVІІ ст.  вперше у писемних джерелах з’являються згадки про села Вершинова Муравійка, Кладьківка (1608), Салтикова Дівиця (1619), Виблі, Грабівка (1635), Вересоч (1654), Орлівка (1661). На початку ХVІІ ст. вперше згадується с. Горбове, у другій половині ХVІІ ст. – с. Куликівка, наприкінці ХVІІ ст. – с. Смолянка.

ХVІІІ ст. додало на географічну карту села Жуківку та Бакланову Муравійку (1721). Найбільш пізня писемна згадка припадає на с. Дрімайлівку – 1762 р.

Справжньою бідою для наших пращурів були напади кримських татар, котрі протягом  1450 – 1556 рр.  здійснили  десятки грабіжницьких набігів, що призвело до майже повного знелюднення Чернігівського Задесення. Якщо  «Пам’ять»  1527 р.  фіксує  Авдіївку  як  село,  то  на  початку ХVІІ ст. тут значиться тільки урочище. З великої кількості поселень регіону вцілів тільки Ковчин завдяки острівному розташуванню села на сучасних Стариках.

Чернігівське  Задесення  (територія  колишнього  Куликівського  й  Ніжинського районів)  на  час  приєднання  до  Речі  Посполитої  практично  не  мало  постійного населення.  За  матеріалами  королівської  канцелярії   статус сіл і деревень у регіоні на 1620 – 1621 рр. зберегли лише 11 поселень, у тому числі Ковчин.

 Після  включення регіону до  складу  Речі  Посполитої  розпочалося  активне  освоєння території  колишнього  Куликівського  району.  Виникли  поселення  –  слободи,  мешканців яких тимчасово  звільняли  від  податків  та  повинностей.  

У  середині  XVII ст.  села колишнього Куликівського району з’являються  на  західноєвропейських  картах. Так, у 1650 р. французький  військовий  інженер,  картограф  та  архітектор  Ґійом  Левассер де  Боплан  позначає на своїх картах села Ковчин (Kwalczyn), Виблі (Wibli), Вересоч (Weretoczyn), Горбове (Orbov),  Салтикова  Дівиця  (Dewica),  Хибалівка  (Kibalowka).  На  «Генеральній карті» (1660) до вищезгаданих додається ще Кладьківка (Klatkowka). Це, очевидно, були найбільші поселення регіону.

Таким  чином,  можна  говорити  про  те,  що  населені  пункти  колишнього Куликівського  району  переважно  сформувалися  у першій половині  XVII  ст.  Напередодні Визвольної війни 1648 – 1657 рр. ця територія була вже непогано заселена і  мала  густу  мережу  шляхів  сполучень.  Дорога  Ніжин-Чернігів  ішла  через Вертіївку, де ще до 1625 р. був зведений міст через р. Смолянку, а далі через села Вересоч, Дівицю й Ковчин на Горбове, Виблі, потім – на переправу через Десну. Переправ було дві: одна – вище від Чернігова (під Брусиловом), друга – нижче (поблизу Шестовиці). Дороги й переправи визначали спрямування колонізаційних рухів.

Українська  національна  революція  середини  XVII  ст.  започаткувала  нову добу  в  історії  Чернігово-Сіверщини. На  території  Київського,  Брацлавського  та  Чернігівського воєводств визнавалося верховенство гетьманської влади й запроваджувався сотенно-полковий устрій. Територія поділялася на  10 полків: Стародубський,  Чернігівський, Ніжинський,  Прилуцький,  Київський,  Переяславський,  Лубенський,  Гадяцький, Миргородський, Полтавський.

У 1648 р. була створена Салтиково-Дівицька сотня, яка до 1654 р. належала до Чернігівського полку, а після його реорганізації у 1654 – 1768 рр. була в складі Ніжинського полку. До сотні, окрім самої Салтикової Дівиці, входили села Куликівка, Авдіївка, Жуківка, Дроздівка,  Пенязівка, Буда.

У 1649 – 1654, 1672 – 1687, 1736 – 1782 рр. тут існувала ІІІ Ніжинська сотня Ніжинського полку, центром сотенного правління якої було с. Вересоч. До складу сотні, окрім Вересочі, входили Ковчин, Дрімайлівка, Будище, Хибалівка, Кладьківка, Веселе. Натомість Смолянка входило до складу Олишівської сотні Ніжинського полку.

Внаслідок адміністративно-територіальної реформи 1781 – 1782 рр. царський  уряд ліквідував полково-сотенний  устрій  Гетьманщини. Територія  Лівобережжя  була  поділена  на  три  намісництва  – Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Замість колишніх сотень територію Чернігівського намісництва було розподілено на 11 повітів (з населенням 20 – 30 тис. осіб у кожному).  

Черговим кроком на шляху адміністративно-територіальних змін   в Російській імперії  стало скасування намісництв і утворення губерній. У 1796 р.  на  Лівобережжі  було  створено  Малоросійську  губернію,  у  межах якої  фактично  опинилась  історична  територія  Гетьманщини,  а  Чернігів  став губернським центром. Наведемо список сіл Малоросійській губернії (у межах сучасного району), із зазначенням повіту та кількості осіб чоловічої статі, які сплачували податки в 1799 – 1801 рр.:

У 1801 р. Малоросійську губернію було розподілено  на  дві – Полтавську й Чернігівську, які, у свою чергу, поділялися на повіти і волості.

На території колишнього Куликівського району було створено 4 волості: Горбівську (Виблі, Глузди, Уборки, Вершинова Муравійка, Кошарище, Бакланова Муравійка, Авдіївка), Салтиково-Дівицьку (Куликівка, Жуківка, Ковчин, Старики, Пенязівка), Дроздівську (Орлівка, Смолянка) та Дрімайлівську (Будище, Хибалівка, Вересоч, Веселе). Горбівська та Салтиково-Дівиціка волості ввійшли до складу Чернігівського повіту, а Дроздівська та Дрімайлівська – до складу Ніжинського повіту. Село Грабівка увійшло до складу Янівської (Іванівської) волості Чернігівського повіту, а село Кладьківка – до Комарівської волості Борзнянського повіту.

Такий устрій проіснував аж до початку 20-х рр. ХХ ст. 7 березня 1923 р. вийшла постанова ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Чернігівщини», яка змінювала адміністративний поділ. Відтепер губернія поділялася на округи, а округи на райони. Так було утворено Куликівський район, який разом з іншими 12 увійшов до складу Чернігівського округу Чернігівської губернії.  

У 1931 р. для спрощення системи управління було ліквідовано 119 районів. У лютому того ж таки року ліквідували і  Куликівський район, а його населені пункти увійшли до складу Олишівського району.

15 жовтня 1932 р. була створена Чернігівська область, а у березні 1935 р. відновлено Куликівський район, проте межі його трохи змінилися – с. Смолянка залишилося у складі Олишівського району аж до його ліквідації у 1966 р.

30 грудня 1962 р.  відбулося чергове укрупнення районів. У Чернігівській області було ліквідовано 14 районів, у т. ч. і Куликівський. Частина населених пунктів потрапила до складу Ніжинського району, інша – Чернігівського. Проте у 1966 р. Постанову Президії Верховної Ради УРСР про укрупнення районів було скасовано, і Куликівський район було відновлено, однак його межі знову змінилися: с. Буди відійшло до Чернігівського району, а с. Смолянка повернулося у склад Куликівського району.

У 2014 р. в Україні стартував процес утворення об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Станом на початок грудня 2018 р. створено 865 ОТГ, до складу яких увійшли 3981 колишніх місцевих рад. На території Чернігівщини було створено 39 ОТГ.  

7 лютого 2017 р. було оголошено про створення Куликівської об’єднаної територіальної громади, до складу якої увійшли 23 населені пункти: селище Куликівка, села Пенязівка, Авдіївка, Бакланова Муравійка, Вершинова Муравійка, Кошарище, Вересоч, Веселе, Виблі, Горбів, Глузди, Уборки, Грабівка, Дрімайлівка, Будище, Дроздівка, Жуківка, Кладьківка, Ковчин, Українське, Орлівка, Салтикова Дівиця, Хибалівка – всі, крім с. Смолянка, яке увійшло до складу Олишівської ОТГ. Таким чином, об’єднання практично відбулося за принципом «один район – одна громада».  

Частка населення  Куликівської ОТГ становила 94,7% від загальної  його чисельності в районі – 15, 9 тис. чол., і в розрізі сіл виглядала наступним чином:

З грудня 2020 р. в Україні діє новий адміністративно-територіальний устрій. Постановою Верховної Ради України № 807 - ІХ від 17.07.2020 "Про утворення та ліквідацію районів" було ліквідовано низку районів, в тому числі й Куликівський. Відтоді Куликівська селищна територіальна громада входить до складу укрупненого Чернігівського району.

Історико-архітектурні пам’ятки

Архістратиго-Михайлівська церква, селище Куликівка 

Селище Куликівка (адміністративний центр громади) бере початок від першого поселення над болотом, що знаходилося на торгівельному шляху між двома старовинними містами Черніговом і Ніжином. У письмових джерелах Куликівка згадується з середини ХVІІ ст. Найстаріша будівля  – Архістратиго-Михайлівська церква, датується кінцем XVIII ст.

Свято-Миколаївська церква, село Салтикова Дівиця

Село Салтикова Дівиця, з 1648 р було сотенним містечком Ніжинського полку, пізніше – волосним центром. Село мало 4 церкви, при яких діяли школи. Щороку в Салтиковій Дівиці відбувались великі Покровські ярмарки. Окрасою села є Свято-Миколаївська церква, реставрована на кошти братів-меценатів – уродженців села, Олександра та Віктора Трушів.

Свято-Троїцька церква, село Виблі 

Село Виблі з 1654 р. також було сотенним містечком Чернігівського полку. У селі розташована найдавніша церква з існуючих в районі – Троїцька, збудована у ХVІІІ ст. Біля Виблів були знайдені рештки поселень ІІІ – V століття та періоду Київської Русі.

Дроздівська (красна) школа

Архітектурною пам’яткою с. Дроздівка є будівля школи, споруджена понад 100 років тому вихідцем з цього села В.Є. Прокоповичем. У 2006 р. на честь земляків-меценатів братів Прокоповичів  біля приміщення церкви  в центрі Дроздівки була відкрита каплиця.

ВІДОМІ ЗЕМЛЯКИ:

ДЕПОЛОВИЧ Лідія Платонівна (1869-1943) - український педагог і методист початкової освіти, автор довоєнного «Букваря», який витримав 19 перевидань.  Народилася у с. Ковчин.

Степан Семенович АНДРІЄВСЬКИЙ (1760-1818) - відомий в Україні організатор медичної справи, автор праць «Медико-топографічний опис Чернігівської губернії», «Про сибірську язву» та інших накових праць у галузі медицини, директор Санкт-Петербурзької медико-санітарної академії.  Народився у селі Салтикова Дівиця.

ЄВДОКИМЕНКО Ігор Михайлович – оперний співак, баритон, соліст Національної опери України,  лауреат і переможець Міжнародних музичних конкурсів. Заслужений артист України. Народився  в селищі Куликівка. Випускник Куликівської музичної школи.

АНТОНЕНКО Петро Якович - український журналіст, просвітянин. Член Національної спілки журналістів України (з 1989 р.), лауреат міжнародної премії журналістики ім. В. Стуса (1999), Премії ім. Анатолія Погрібного (2012) та літературних премій ім. Михайла Коцюбинського(1997) та Бориса Грінченка (1992). Засновник і головний редактор Чернігівських обласних газет "Світ-інфо","Струна". Народився у селі Авдіївка.