Інформація щодо дотримання встановленого режиму
використання територій об’єктів природно-заповідного фонду
Поняття та правовий статус земель природо-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, визначає Глава 7 Земельного кодексу України. Правовий статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду регулюється також Конституцією України (статтями 13, 14), Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», та «Про природно-заповідний фонд України». Об'єктам природно-заповідного фонду присвячена також Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затверджена постановою Верховної Ради України від 22.09.1994 № 177/94-ВР.
До земель природо-заповідного фонду включаються території та об’єкти, визначені ст. 44 ЗК України, а також ч. 2 ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Обмеження щодо передачі деяких об’єктів у приватну власність передбачено статтями 83, 84 ЗК України, ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Порядок створення та оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України».
Зазначеним Законом визначено категорії об'єктів природно-заповідного фонду, кожна з яких має особливості правового статусу, порядку організації і функціонування, режиму використання земель природних територій та об'єктів.
Порядок надання земельних ділянок і видачі документів на право володіння, користування і розпорядження землями природно-заповідного фонду визначається статтями 20, 122, 123, 125, 126 ЗК України.
Зміна меж, категорії, скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється відповідно до норм глави 22 ЗК України та ст.ст. 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Вилучення земель природно-заповідного фонду регулюється ст. 150 ЗК України.
Контроль за забезпеченням режиму земель природно-заповідного фонду здійснюється органами та особами, визначеними Главою 32 ЗК України.
За порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду може наступати кримінальна, адміністративна та цивільна відповідальність.
Законодавством України передбачено, що природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Щодо територій ПЗФ, Слід зазначити, що на місцевості землі ПЗФ ніяк не визначаються, а ось щодо територій ПЗФ, то є вимоги до їхнього відзначення та інформування.
Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 29 березня 1994 р. № 30 затверджене Положення «Про єдині державні знаки та аншлаги на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду України. Також було внесено зміни до вищезазначеного наказу, Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 205 від 13.06.2018 року «Про внесення змін до наказу Мінприроди України від 29 березня 1994 року № 30».
Відповідно до цього Положення, а саме змін до нього встановлюються державні знаки та аншлаги на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду складають систему інформаційних та охоронних знаків цих територій (об’єктів), що направлена на інформування населення та природокористувачів про найменування, межі, правовий статус та основні вимоги щодо охорони цих територій (об’єктів) природно-заповідного фонду. Головним завданням встановлення інформаційних та охоронних знаків є забезпечення інформованості та природоохоронне виховання населення, підвищення ефективності роботи природоохоронних установ та організацій.
Інформативність знаків дозволяє попередити природокористувача про наявність, категорію та межі природно-заповідних об'єктів, про їх підпорядкування. До числа основних вимог, що ставляться перед системою інформаційних та охоронних знаків, відносяться: інформативність, наочність, одноманітність, естетичність та логічність розміщення.
Найбільше інформативне навантаження несуть інформаційні щити, на яких в картографічній та текстовій формі подається максимум відомостей про об'єкт. Наочність - обов'язкова умова охоронних знаків. Вони розміщуються в місцях найбільш можливої появи відвідувачів, бути помітними на місцевості. Одноманітність інформаційних та охоронних знаків дозволяє виділити їх і розуміти зміст в різних регіонах країни. Естетичність знаків передбачає, що вони мають бути художньо виконані і органічно вписуватись в природний ландшафт. Логічність розміщення на місцевості має на увазі розстановку знаків там, де вони принесуть найбільше користі. Незважаючи на те у чиїй власності чи користуванні перебуває земельна ділянка під територією чи об’єктом ПЗФ, усі повинні дотримуватися правового режиму використання ПЗФ; про що інформується населення, а також юридичні особи. Відповідно до Положення встановлюються державні знаки та аншлаги на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду складають систему інформаційних та охоронних знаків цих територій (об’єктів), що направлена на інформування населення та природокористувачів про найменування, межі, правовий статус та основні вимоги щодо охорони цих територій (об’єктів) природно-заповідного фонду.
Головним завданням встановлення інформаційних та охоронних знаків є забезпечення інформованості та природоохоронне виховання населення, підвищення ефективності роботи природоохоронних установ та організацій.
Інформативність знаків дозволяє попередити природокористувача про наявність, категорію та межі природно-заповідних об'єктів, про їх підпорядкування. Найбільше інформативне навантаження несуть інформаційні щити, на яких в картографічній та текстовій формі подається максимум відомостей про об'єкт. Інформативність знаків забезпечується також правильним вибором місця їх установлення. Наочність - обов'язкова умова охоронних знаків. Вони повинні розміщуватись в місцях найбільш можливої появи відвідувачів, бути помітними на місцевості. Одноманітність інформаційних та охоронних знаків дозволяє виділити їх і розуміти зміст в різних регіонах країни. Естетичність знаків передбачає, що вони мають бути художньо виконані і органічно вписуватись в природний ландшафт. Логічність розміщення на місцевості має на увазі розстановку знаків там, де вони принесуть найбільше користі. До числа основних вимог відносяться також: технологічність, яка досягається простотою виготовлення та установлення на місцевості, доцільність та економічність.
Таким чином, законодавець зазначає, що, не зважаючи на те у чиїй власності чи користуванні перебуває земельна ділянка під територією чи об’єктом ПЗФ, усі повинні дотримуватися правового режиму використання ПЗФ; про що інформується населення, а також юридичні особи.
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
В свою чергу положення ч. 2 статті 46-1 ЗК України зазначає, що особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об’єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій, об’єктів землі, земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення. Тому необхідно взяти до уваги, що обмеження поширюються не тільки на самі землі ПЗФ, але й на особливе використання об'єктів, які не входять до природно заповідного фонду, але розташовані на його території.
Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення належать до особливо цінних земель, що передбачає ряд обмежень. Так, відповідно до ст. 110 ЗК України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження. Право власності на земельну ділянку може бути обтяжено правами інших осіб. Перехід права власності на земельну ділянку, поділ чи об’єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.
Відповідно до ст. 111 ЗК України, обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором.
Під час створення пам’ятки природи визначається територія, що необхідна для її охорони. Проєкт створення пам’ятки природи є підставою для нанесення на кадастрову карту обмежень та обтяжень щодо користування територією, необхідною для охорони пам’ятки. Додатково для охорони власник та користувач цієї території, яка необхідна для охорони пам’ятки природи, отримує охоронне зобов’язання (відповідно Наказу Міністрерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 р. № 64 «Про затвердження Інструкції щодо оформлення охоронних зобов’язань на території та об’єкти природно-заповідного фонду»)
Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і проєктах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення. Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру. Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Витрати, пов’язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ та парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.
Збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду забезпечується різноманітними способами, зокрема:
- встановленням заповідного режиму; організацією систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об'єктів;
- проведенням комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання;
- додержанням вимог щодо охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробкою проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз, проведення інших заходів з метою збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду;
- запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;
- здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;
- встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму їх охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів; проведення широкого міжнародного співробітництва у цій сфері;
- проведення інших заходів з метою збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Забезпечення режиму території природно-заповідного фонду, здійснення заходів по відтворенню (відновленню) природних ресурсів суттєво примножить багатство місцевої флори та фауни. Створення заповідних територій забезпечує попередження правопорушень, засмічення і захаращення території; реалізує заходи з профілактики та захисту природних комплексів від шкідників та хвороб; запобігає виникненню пожеж та інших надзвичайних ситуацій тощо.
